Сьогодні у приміщенні Національного музею літератури в Києві відбулася презентація трьох книг Віктора Суворова, які вийшли нещодавно друком у перекладі українською мовою. Про історико-політичні твори цього добре відомого російського письменника публіці розповідали редактор Сергій Грабовський (відомий український філософ, історик та публіцист) та перекладачі брати Капранови. Мова йшла про трилогію «Кузькина мати», «Тетяна» та «Облом», у яких розповідь йде про багато маловідомих, але важливих для історії Радянського Союзу фактів щодо періоду 1950-х років.
Дуже цікавим як на мене був виступ пана Грабовського, добре відомого своєю позицією українського патріотизму з його численних публікацій у газеті «День» та журналі «Тиждень», який до речі зауважив, що це велика нісенітниця – святкувати річницю «визволення» України від німецько-фашистських загарбників, бо ж ніякого «визволення» насправді у ті роки не сталося: одне рабство (гітлерівське) було замінено іншим (сталінським). Справжнє визволення України від іноземного ярма відбулося у 1991 році, або може навіть у 2014 (як результат вигнання з країни московського холуя Віктора Януковича Революцією гідності). Маю відзначити, що пан Грабовський просто вкрав у мене ці ідею: адже саме така думка виникла у мене сьогодні вранці, коли йдучи Хрещатиком я побачив там плакат із закликом святкувати цю сумнівну і на мій погляд подію. І я мав намір про це написати де-небудь (у своєму блозі чи десь іще) і вразити читачів свіжістю своєї думки. Але тепер, нажаль, в мене цього вже не вийде, адже спритний пан Грабовський мене публічно випередив. Залишається мені тепер лише до нього приєднатися.
Також хотів би додати дещо від себе особисто. Нещодавно я прочитав «Облом», про який йшла мова вище. Що можу сказати? Книга справді цікава, але гортаючи її сторінки час від часу до мене приходила така думка – а чи варто взагалі нам, українцям, з такою завзятістю копирсатися в історії цієї сусідньої нам ворожої нині держави, під ярмом якої ми жили рабами досить довгий час? Чи не краще самим росіянам розгрібати цей свій смітник від якого так нестерпно зараз смердить на всі континенти? Може краще було би нам вивчати свою, українську історію замість чужої? Бо ж Росія у такій радикальній мірі відрізняється від усіх цивілізованих країн, що вивчення її історії звичайній людині з цього самого цивілізованого світу не може принести ніякої користі (бо ж воно ніяк не перетинається з менталітетом і звичаями вільного світу), вивчати її корисно було б хіба що психіатрам або історикам, які спеціалізуються на періоді дикунства.
